Документальна трилогія
Фільм перший
Я не кохаю
Цей фільм дивитися нелегко: на екрані препарується наша совість. Перед нами – наша вульгарність, грубість, дурість і зрада, наше справжнє ставлення до людини, поета, що жив серед нас. В основі фільму – унікальні кадри з авторського архіву, концерти та інтерв’ю 70-х років, зйомки похорону 28 липня 1980 і 50-річного ювілею В. С. Висоцького в 1988 році.
Автор сценарію і режисер: Петро Солдатенков
Тривалість – 90 хв.
Фільм другий
Казка про кохання
Це казка про те, як хлопчик з московського двору закохався в актрису кіно – в небожительницю, що спустилася з небес, щоб стати дружиною простого смертного. Або ж це історія про дивовижного принца, який силою любові розбудив сплячу красуню?.. В основі фільму – унікальні кінокадри Володимира Висоцького різних років, зйомки Марини Владі в Росії і Франції в 1989-90 рр..
Автор сценарію і режисер: Петро Солдатенков
Тривалість – 87 хв.
Фільм третій
Історія хвороби
Володимир Висоцький – останній романтичний герой епохи. Він – персонаж написаної ним самим п’єси з відомим сумним фіналом, який був визначений і неминучий. В основі фільму – унікальні кадри з авторського архіву, концерти та інтерв’ю 70-х років, зйомки похорону 28 липня 1980 і 50-річного ювілею Висоцького в 1988 році. Про поета говорять і згадують відомі в країні люди.
Автор сценарію і режисер: Петро Солдатенков
Тривалість – 90 хв.
Цей своєрідний кіноальманах було створено в 1998 році і присвячено 60-річчю з дня народження поета, співака та актора Володимира Семеновича Висоцького.
В основі фільму – кіноматеріали та відеозйомки з особистого архіву режисера, що охоплюють період з 1978 по 1998 роки, у тому числі зняті за життя Володимира Висоцького концерти з його участю, інтерв’ю, сцени з вистави «Гамлет», зйомки похорону Висоцького у Москві 28 липня 1980 року.
У фільмі беруть участь відомі друзі Висоцького, його рідні та близькі: батьки, дружина – французька кінозірка Марина Владі, театральний режисер Юрій Любімов, письменник Артур Макаров, актор Леонід Філатов, Людмила Абрамова – мати дітей Володимира Семеновича, його син – Микита Висоцький, московський лікар-реаніматолог Леонід Сульповар.
Про творчість поета міркують учені-соціологи з Петербурга, поет і музикант Юрій Шевчук, колишній актор, а нині священик – протоієрей Костянтин Смирнов.
У новій редакції використані епізоди з колишніх фільмів режисера – «Я не люблю» (Свердловська кіностудія, 1989 рік) і «Post Scriptum» (Ленфільм – «ФКЛ», 1990 рік), а також відео копії зйомок Висоцького в 1974-1979 роках, надані колегами з Німеччини, Мексики, Угорщини, Болгарії, Австрії та Італії.
