В грудні 2015 року вийшла стаття у 6 випуску науково-краєзнавчого збірника «Хмельницькі краєзнавчі студії», яка присвячена святкуванню ювілею музично-мистецького фестивалю «Республіка». Пропонуємо її до Вашої уваги.
Республіка, яка святкує ювілей: до V-річчя музично-мистецького фестивалю сучасного вуличного мистецтва
Засновник фестивалю «Республіка» Андрій Зоін перед тим, як повернутися до України, десять років жив у Мадриді. В один момент він вирішив змінити своє життя і переїхати у місто свого народження — Кам’янець-Подільський. Щоб у ньому можна було жити та працювати, він вигадав фестиваль, який з одного боку забезпечував роботою, а з іншого — показував, що якісний культурний продукт можна зробити і на периферії. Ідеолог фестивалю розповів, як за допомогою муралів (живопис на архітектурних спорудах та інших стаціонарних основах) оживляє спальні райони міст.
«Республіка» - музично-мистецький фестиваль сучасного вуличного мистецтва, який проводиться щорічно у Кам’янець-Подільському. Вперше відбувся 16—18 вересня 2011 року. Щороку захід поділяється на художню, літературну та музичну частину. Художня частина відбувається на території старої та сучасної частини міста.
Аби відрізнятися від інших фестивалів, ми вигадали соціальну складову: музичною частиною заробляємо гроші й повністю витрачаємо їх на художню складову, у межах якої розмальовуємо фасади будинків.
До часу проведення другого фестивалю сформувалися наші цілі і задачі. Ми вирішили малювати у спальних районах міста, де проживає близько 95% населення. Замість того, аби робити це у старому місті, до якого прикута увага влади та туристів, ми вирішили працювати у новому, щоб за 5-6 років перетворити його в музей соціальних мистецтв під відкритим небом і створити новий туристичний маршрут, показавши інший Кам’янець-Подільський.
Проблема з якою ми зустрілись
Коли ми починали малювати, то думали, що світ складається з того, що ти бачиш кожного дня навколо себе. І для того, щоб діти, які живуть у спальних районах, споглядали довкола красиві зображення, ми почали малювати.
Потім стало зрозуміло, що картинки потрібні не тільки дітям. Коли ти повертаєшся з роботи чи з базару, обвішаний торбами, і раптом, посеред району на тебе дивиться обличчя дівчини, розміром з дев’ятиповерховий будинок, ти зупинишся, і може, навіть, задумаєшся.
Наші роботи змушують людей думати, що це? навіщо? чому? хто зробив? добре чи погано? Телевізор не дає шансів думати. Там вже все вигадали за нас. А наші роботи, як картини в музеї, тільки для тих, хто в музей не ходить.
До художників немає особливих вимог — вміти малювати на великих фасадах, робити це швидко і бути невимогливим до побутових умов. Звичайно, ми враховуємо те, де малюємо і для кого. Тому поки що не можемо привозити усіх, хто нам подобається. Ми розуміємо, що деякі роботи можуть викликати у людей, що живуть у будинку, культурний шок. Тому намагаємося робити «вакцини прекрасного» обережно, ледь-ледь збільшуючи їхню дозу і переходячи від фотореалізму до абстракції.
Ресурси нашої творчості
Ми багато ходимо, дивимося, вигадуємо. Оскільки у наших містах майже ніхто нічого не робить, то ідеї виникають кожного дня.
Якщо з’являється якийсь невеликий задум, ми втілюємо його самостійно. Якщо проект масштабний, шукаємо партнерів і фінансування. Іноді щось виграємо у культурних фондів, іноді збираємо кошти за допомогою краудфандингових платформ (це співпраця людей, які добровільно об’єднують свої кошти разом, як правило через Інтернет, щоб підтримати зусилля інших людей або організацій). Якщо нічого не виходить знайти, йдемо до бізнесменів і розповідаємо їм про «соціально відповідальний бізнес» і втілюємо проекти з їх допомогою.
Наша команда
Протягом року займатися фестивалем собі можу дозволити лише я. Є ще 2-3 людини, які поєднують роботу на фестивалі з основною роботою. Уся інша команда набирається за місяць до події. Серед художників є ті, з якими ми працюємо постійно впродовж різних проектів у містах України. На сам фестиваль намагаємося привозити райтерів з різних регіонів України та з інших країн. У нас малювали художники з Австралії, Німеччини, Італії, Іспанії, Польщі, Франції, Росії, Білорусі. Протягом року ми малюємо у різних містах.
Етапи творення
Процес завжди відбувається за одним сценарієм. Ми розпочинаємо у жовтні планувати лайн ап (список розважальних заходів і артистів, які повинні виступати цього разу на фестивалі) музичної сцени для того, аби на фестиваль приїхало якомога більше людей. Виходячи з того, як продаються квитки, є у нас партнери або немає, ми приблизно починаємо розуміти скільки фасадів зможемо «зробити» цього року. Зазвичай повне бачення отримуємо у травні. Далі надсилаємо фото стін художникам, чекаємо на ескізи, купуємо фарбу і малюємо. На сьогодні у місті є близько 40 малюнків.
Проект з дахами вийшов випадково. Я його вигадав два роки тому. Оскільки у нас ніколи немає коштів, я завжди думаю як і на чому їх можна зекономити. Зараз у Кам’янець-Подільському графіті розмальовані дахи деяких будинків.
Якось, йдучи мостом, я побачив унизу будинки і подумав, що їх дахи чудово продивляються. Малюючи на дахах, заощаджуєш кошти на гідравлічних підйомниках. Залишається вигадати, хто це зможе побачити. Оскільки Кам’янець-Подільський — місто, де відбувається фестиваль повітряних куль, я спочатку подумав, що за допомогою малюнків на дахах ми створимо туристичний маршрут для людей, які катаються на цих кулях. Пізніше зрозумів, що ці малюнки може побачити будь-яка людина з будь-якої точки світу за допомогою Google Maps або Google Earth. Мені видалося це цікавим і ми написали листа в Google і ще запропонували деяким компаніям. Ідея сподобалася французам і вони профінансували три дахи, а через рік відповів Google, запитав про наші будинки і розмістив у своєму проекті.
У планах у нас доробити ще три дахи. Два вже є, тобто, усього буде п’ять. Далі подивимося, як швидко Google обновить карти над містом і як наші дахи виглядають з космосу. Якщо буде добре, ми продовжимо.
Результат творчості
Мурали і сам фестиваль добряче вплинули на популяризацію міста. 17 березня ми увійшли до Google Art Project, і тепер фестиваль «Республіка» і стіни Кам’янця-Подільського — єдині, хто представляє Україну у цьому проекті. Безліч фото, інтерв’ю, відеороликів стали популяризувати місто не тільки як те, в якому є Стара фортеця і законсервована старовинна частина з сувенірним базаром, де можна придбати дерев’яну китайську булаву, а як сучасне маленьке європейське містечко, у якому можна подивитися на безліч арт - об’єктів, малюнків, графіті; де прокладені нові туристичні маршрути для велосипедного та пішохідного туризму.
Ми розробили нову карту міста, де зазначені майже всі наші роботи. Тепер будь-яка людина, яка бажає їх переглянути, може зробити це сама або за допомогою екскурсовода. Місцеві жителі вже знають про нас, про фестиваль, що і навіщо ми робимо. Якщо в перший рік ставились обережно (питали чи це депутат якийсь робить, чи ЖЕК ,чи партія), то зараз вони знають, хто це робить і доволі часто ми отримуємо пропозиції від лікарень, шкіл, дитячих садочків, будинків.
Половина наших робіт малюється за дозволами, а половина — «партизанським» методом. Інколи ми можемо обрати будинок опитати мешканців і, якщо вони не проти, одразу починаємо малювати. Одну стіну в нас малювали художники з Донецька. П’ять днів, кожного дня люди виходили на вулицю, чоловік 10-12, накривали там стіл сідали і дивились, а потім годували художників і поїли чаєм, спілкувалися, дехто з них до цих пір підтримує зв’язок. Мешканцям подобаються малюнки, і вони за ними доглядають. Один раз, коли були вибори, під одним з наших малюнків з’явилось велике політичне гасло. Коли ми приїхали подивитись, то люди з будинку вже його замальовували самі, навіть фарбу підібрали у тон до малюнку.
Зараз у нас дуже багато спільних проектів з іншими містами України. Настільки багато, що навіть не вистачає часу на фестиваль, і це трохи лякає. Зараз є три проекти в Хмельницькому (ми зробили фасад на пішохідній вулиці, вже розмалювати тролейбус і дев’ятиповерховий будинок). По одному проекту в Луцьку, Львові, Івано-Франківську, Чернігові, Кременчузі. Нещодавно телефонували з Луганської області з міста Старобільськ. Також літом ми втілили в життя проект «Painting Dialogues» під час якого ми зібрали художників з Донецька, Харкова, Криму, Львова, Києва і разом в автобусі проїхати з Харкова до Карпат, зупинялись у різних селах та містах, малювали та спілкувались з місцевим населенням. Ну, а у вересні цього року ми провели ювілейний фестиваль «Республіка», якому виповнилося п’ять років. Ми малюємо на дахах, стінах, тролейбусах, білбордах, під мостами, на заводах, робимо художні пленери, ми малюємо скрізь, де нам здається, що не вистачає мистецтва.
Ю.А. Клімчук
А.О. Зоін
