Джек Уайт ніколи не відрізнявся консерватизмом, тим-то на черговий його платівці точно чекаєш порції музичних експериментів. Єдине, чому вірний Уайт - вінтажність, якій він поклоняється протягом всієї своєї творчої діяльності. Змінивши вервечку колективів, серед яких найвідомішими були«The White Stripes», «The Raconteurs», «The Dead Weather», два роки тому лихий розбійник в капелюсі став виступати сольно, продовживши дане починання і випустивши у 2014 році другий власний диск «Lazaretto».
«Lazaretto» в перекладі з італійської - термін позначає клініку для прокажених. Уайт немов натякає на відособленість своєї творчості, від якого музичні гурмани часто вернуть носа, стикаючись з безбашенним напором ретро-експериментатора. Але, на наш погляд, нехтувати тим, що творить виходець з Детройта, рішуче не можна. Адже Джек Уайт - це вічно голодний до осягнення глибин музики людина, не сковує себе ніякими рамками будь то жанр, формат, хронометраж, інструменти і так далі. І свіжий його альбом, як черговий потік, якщо не новаторства, то вже точно бурі несамовитої енергетики.
І йому чудово вдаються ці самі «гарячі» номери. Яскравий тому приклад - заголовна «Three Woman», яка рясніє фінальними збивками в дусі лихого треку «Black Dog» незрівнянних «Led Zeppelin». «Lazaretto» наповнена якимось диким соло з високочастотним вереском гітари Уайта і експресивним фіналом під нервові скрипки. Але в цілому диск не б'є таким драйвом, як зазвичай робив Уайт. Тут багато розмірених треків (більше половини), серед яких особливо запам'ятовуються «Would You Fight For My Love?" - вестерн-дует зі скрипалькою Ліллі Мей Ріш, і доріжка з нальотом кантрі «Alone In My Home», де виконує соло програш веселих акордів на піаніно. Речитативна «That Black Bat Licorice» своїм програшем нагадує начебто «The Switch And The Spur» періоду «The Raconteurs». Булькаючий саунд самої авангардної речі - інструментал «High Ball Stepper». Виходить така собі суміш тріумфуючих звуків від «алхіміка» Джека Уайта.
Балансуючий на межі божевілля «Lazaretto" не звалюється в какофонію звуків з дурдому, як любив раніше робити Уайт. Тим не менш, він звучить кричущо провокаційно. А ця риса вже давно стала його фірмової, як і навмисна агресія в кожному акорді і ноті. Запала творити у музиканта ще предостатньо, адже його постійно підживлює спрага експериментувати. Тому й відрадно, що попереду ще буде не один проект, до якого докладе свій талант Джек Уайт, все більше зовні нагадує культового героя зі знаменитого вестерну Джима Джармуша.
Треклист (Tracklist):
1. Three Women
2. Lazaretto
3. Temporary Ground
4. Would You Fight For My Love?
5. High Ball Stepper
6. Just One Drink
7. Alone In My Home
8. Entitlement
9. That Black Bat Licorice
10. I Think I Found The Culprit
11. Want And Able
